1. adj.
   [diɲ]  (pl. m. dignes; f. digne, pl. f. dignes)
   1. гі́дний

      ;
      сті́йний
      J’aimerais avoir un adversaire digne de mon intérêt. - Я волів би мати гідного ворога.

      une personne digne et silencieuse - гідна та розважлива людина
   2.  (de) 
      гі́дний

       

      (кого, чого)

      ;
      досто́йний

       

      (кого, чого)

      ;
      ва́ртий

       (коротка форма: варт)

       

      (кого, чого)
      Cet ouvrage est digne de notre université. - Ця праця варта нашого університету.
   3.  (de) 
      відпові́дний
      Син.: approprié, convenable
   4.  ([літ.] або [заст.]) 
      1. поря́дний

         ;
         пова́жний

         ;
         досто́йний

         ;
         че́сний
         Fabrice est un digne homme. - Фабріс ‒ порядний чоловік.
         Син.: honnête, méritant, brave
      2. похва́льний

         (гідний похвали)

         ;
         хва́льний

          

         (гідний похвали)
         Син.: louable, méritoire, noble
   5.  ([ірон.]) 
      велича́вий

      ;
      вели́чний

      ;
      ва́жний

      ;
      важню́щий

      ;
      вельбу́чний

      ;
      санови́тий

      ;
      гі́дний

      ;
      імпоза́нтний

      ;
      пова́жний

      ;
      респекта́бельний

      ;
      солі́дний
      L’aspect digne du petit garçon a fait rire ses parents. - Величавий вигляд хлопчика змусив родичів сміятися.
      Син.: grave, respectable

**********