1. n. m.
   [ɛʀmit]  (pl. ermites)
   1. 1. пусте́льник (ч.)

         ;
         пусти́нник (ч.)

         ;
         самі́тник (ч.)

         ;
         само́тник (ч.)

         ;
         відлю́дник (ч.)

         ;
         аске́т (ч.)

         ;
         анахоре́т (ч.)

         ;
         пече́рник (ч.)

         ;
         ски́тник (ч.)
         vie d’ermite - пустельницьке (самітницьке, відлюдне) життя; життя самотою (в самотині); пусте́льництво (с.)
         Sin.: anachorète, ascète, solitaire
      2. відлю́док (ч.)

         ;
         відлю́дько (ч.)

         ;
         нелюди́м (ч.)

         ;
         безлю́дько (ч.)

          

         ([розм.])

         ;
         сич (ч.)

          

         ([розм.])

         ;
         дику́н (ч.)

          

         ([розм.])

         ;
         вовкула́ка (ч.)

          

         ([зневажл.])

         ;
         вовкула́к (ч.)

          

         ([зневажл.])
   2.  ([рідк.], [зоол.]) 
      рак-самі́тник (ч.)
      Sin.: bernard-l'hermite, pagure
   3.  ([арх.], [жарг.], [прост.]) 
      грабіжник з великого шляху

      (за аналогією з пустельником – бо переважно діє сам)

**********