Зал чи за́ла?
Правильне вживання
Сучасні словники фіксують обидва слова – і зал, і зала – як нормативні. Вибір конкретного варіанту для вживання зумовлюється особистим мовним чуттям людини, а також її схильністю до пуризму.
Пояснення
Більшість сучасних мовознавців стверджують, що в українській мові уживаються обидві форми – і зал, і зала, – але при цьому форма зал уживається частіше. Твердження мовознавців можна обґрунтувати інформацією, наведеною в низці академічних словників сучасного періоду. Так, у Словнику української мови в 11 томах (СУМ-11) форми зал і за́ла наводяться як ідентичні, при цьому першою зазначено саме форму зал [7, с. 179]. Дублюють такий підхід і сучасний Словник української мови у 20 томах (СУМ-20) [8], і Етимологічний словник української мови в 7 томах [2, с. 228].
Натомість І. І. Огієнко у своєму Українському стилістичному словнику 1924 р. основним наводить варіант зала, додаючи, що форма зал уживається рідше [4, с. 139]. В укладеному пізніше Етимологічно-семантичному словнику української мови І. І. Огієнко наводить єдиний нормативний варіант слова заля (у написанні згідно з чинним правописом – за́ла), зазначаючи: «На Сх. Укр[аїні] прийнялося було з російської мови слово «зал», що походить з нім. Saal (чит. заль). На Зах[ідній] Укр[аїні] саля з польського sala, а це з фр[анцузького] salle (чит. саль). Компроміс східньоукр[аїнського] зал і західньоукр[аїнського] саля дав наше літер[атурне] за́ля» [3, с. 70].
Підтвердження слів І. І. Огієнка можна дістати з аналізу словників, виданих до початку мовних репресій 1930-х років. Так, у Російсько-українському академічному словнику за ред. А. Ю. Кримського й С. О. Єфремова наводиться тільки варіант заля (також галицьке діалектне са́ля) та відповідні словосполучення: за́ля для засі́да́нь, за́ля для нара́д, судова́ заля́, за́ля для глядачі́в, конференці́йна за́ля, а́ктова за́ля тощо [5]. Так само в Російсько-українському словнику технічної термінології І. М. Шелудька та Т. Ф. Садовського: за́ля, за́ля чита́льна, за́ля бага́жна, за́ля двосвітлова́ [9]; у Словнику музичної термінології Інституту української наукової мови: за́ля, за́ля неголосна́, за́ля голосна́, за́ля концерто́ва, за́ля театра́льна й т. ін. [6] тощо. Тільки варіант заля фіксує й правописний словник Г. К. Голоскевича [1].
Отже, можна стверджувати, що в лексикографічних виданнях періоду 1921–1932 рр., так званого «золотого десятиріччя» українського словникарства, простежується чітка тенденція до вживання форми зала, згідно з визначенням І. І. Огієнка, як літературної.
Таким чином, сьогодні можуть існувати два погляди на розглядувану проблематику: з одного боку, уживання обох слів – і зала, і зал – як рівноправних, а з іншого боку – уживання лише форми зала з усуненням запозиченої через російську мову форми зал.
Використані джерела