1. Граматика
  2. Українська
  3. «Легень» чи «легенів»: яка форма родового відмінка іменника «легені»?

Відповідає на запитання: Редакція «Kyiv Dictionary»

Дата опублікування: 07.04.2020, 09:52

Розділ «Мовна консультація»

Легень чи легенів: якій формі родового відмінка слід віддавати перевагу?

Запитання

Читачка Ірина Чеботнікова запитує: «Якій формі родового відмінка віддати перевагу: легень чи легенів?».

Відповідь

Обидві форми рівновживані, питомі й такі, що відповідають нормі літературної мови. Віддання переваги конкретній формі може залежати тільки від уподобань мовця.

Пояснення

В українській мові іменник леге́ня в родовому відмінку множини має паралельні форми: леге́нь і леге́нів. Це фіксують чинний правопис [14; 15], граматичні видання [7; 11], українські словники різних поколінь [4; 9; 10; 13; 3; 6].

І. Г. Матвіяс пояснює розвиток відповідних паралельних форм так: «Для деяких іменників I відміни, переважно чол. роду, за аналогією до іменників II відміни (колишніх ǔ-основ) характерне закінчення -ів: те́слів, сусідів, су́ддів, старостів. У деяких іменниках жін. роду, що колись мали тільки чисту основу, форми на -ів виступають як паралель до форм з нульовою флексією. Напр.: <…> «Видно, був беззубий, бо тонкі п’явки губ потягло йому зовсім у рота» (Збан.); «З їх губів злизав слова, з чолів вичитав мислі…» (Стеф.); «Разом із цим повітря таке густе йде з легень, що в горлянці воно клекоче» (Янов.); «Вона довго вислухувала мене, а потім сказала, що в мене запалення легенів (Сміл.)» <…> Іменники І відміни з закінченням -ів (або його фонетичними варіантами) досить широко вживаються в народних говорах. Хоч зазначені форми найбільш поширені в південно-західних говорах, однак певною мірою вони характерні і для південно-східних та північних. <…> поширеність форм на -ів у говорах української мови переконує в безпідставності тверджень деяких дослідників, що цю флексію українська мова набула під впливом польської і чеської мов» [7, с. 72] (виділення відповідних форм напівжирним шрифтом – наше).

Обидві форми слова знаходимо в українських письменників: «Шляхетський спис пробив кольчугу і встряг у м’якуш легенів <…>» (Роман Іваничук), «По плевриті він переніс запалення легень, що скінчилося сухотами та завело його, молоду 30-літню людину, до могили» (Михайло Коцюбинський), «Метелиця витягнув шаблю, затулив собою Гурка, гукнув на всю силу могутніх легень <…>» (Володимир Малик), «<…> потім з’явилася ангіна, а за нею запалення легенів» (Василь Барка), «Він дихав самими верхівками легенів» (Павло Загребельний) тощо.

Так само обидві форми родового відмінка широко вживані й у спеціальній літературі [1; 12; 5; 8; 2; 16].

Зважаючи на проаналізований матеріал, можемо сказати, що обидві форми родового відмінка множини – легень і легенів – питомі та відповідають нормі української літературної мови; вони рівновживані, а тому обидві форми можна використовувати без застережень.

Отже, віддання переваги певній формі в цьому разі може залежати тільки від особистих уподобань мовця, звички тощо.

Використані джерела

  1. Атаман О. В. Патофізіологія : підр. : у 2 т. Вінниця : Нова Книга, 2015. Т. 1 : Загальна патологія. 592 с.
  2. Внутрішня медицина для стоматологів / К. О. Бобкович та ін. ; за ред. М. С. Расіна. Вінниця : Нова Книга, 2013. 320 с.
  3. Головащук С. І. Складні випадки наголошення. Словник-довідник. Київ : Либідь, 1995. 191 с.
  4. Голоскевич Г. К. Правописний словник. Харків, 1929. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 27.03.2020).
  5. Касянчук В. В., Микитюк П. В., Олійник Л. В. Ветеринарно-санітарна експертиза з основами технології переробки продуктів тваринництва. Вінниця : Нова Книга, 2007. 480 с.
  6. Лозова Н. Є. Іменник. Граматичний довідник. Київ : Наукова думка, 2016. 285 с.
  7. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. Київ : Радянська школа, 1974. 182 с.
  8. Передерій В. Г., Ткач С. М. Основи внутрішньої медицини: Том 1. Вінниця : Нова Книга, 2009. 640 с.
  9. Погрібний М. І. Орфоепічний словник. Київ : Радянська школа, 1983. 629 с.
  10. Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови. Київ : Радянська школа, 1959. 602 с.
  11. Пономарів О. Д. та ін. Сучасна українська мова / за ред. О. Д. Пономарева. 3-є вид., перероб. Київ : Либідь, 2005. 488 с.
  12. Пропедевтична педіатрія / за ред. В. Г. Майданника. Вінниця : Нова Книга, 2012. 880 с.
  13. Українська літературна вимова і наголос / відп. ред. М. А. Жовтобрюх. Київ : Наукова думка, 1973. 724 с.
  14. Український правопис (2019). URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf (дата звернення: 27.03.2020).
  15. Український правопис / Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. Київ : Наукова думка, 2015. 286 с.
  16. Хірургічні захворювання у дітей. Навчальний посібник для ВМНЗ IV р. а. Вінниця : Нова Книга, 2008. 256 с.