1. n. m.
   [ɔ̃kl]  (pl. oncles)
   1. дя́дько (ч.)

      ;
      ву́йко (ч.)

      ;
      вуй (ч.)

      ;
      стри́йко (ч.)

      ;
      стрий (ч.)

      ;
      стрик (ч.)
      suivre les avis de son oncle - дослухатись до інструкцій дядька

      L’imagination de mon vieil oncle est sombre. - Думки мого пристарілого дядька темні.

      Je suis sévèrement élevé par mon oncle. - Мій дядько виховув мене строго.

      Mon oncle, c’est un radical fanatique. - Мій дядько ‒ затятий радикал.
      Син.: tonton
   2.  ([афр. діал.]) 
      ву́йко (ч.)

      (брат матері)

      ;
      вуй (ч.)

      (брат матері)
   3.  ([дит.]) 
      дя́дько (ч.)

      ;
      дя́дьо (ч.)

      ;
      дя́дя (ч.)

      ;
      ву́йко (ч.)
      Син.: tonton

**********