Ступені порівняння прикметників – це граматичні форми якісних прикметників, що дозволяють схарактеризувати певну ознаку предмета шляхом її зіставлення з відповідною ознакою іншого предмета або їх сукупності. В українські мові існують вищий та найвищий ступені порівняння прикметників (інші назви – перший та другий ступені порівняння відповідно), кожен з яких виявляє себе в синтетичній та аналітичній формах.

Синтетичну форму утворюємо додаванням суфіксів -іш- або -ш-: си́льний – сильні́ший, нови́й – нові́ший, весе́лий – веселі́ший, сумни́й – сумні́ший, деше́вий – деше́вший.

При цьому існують такі особливості:

1. Суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають: соло́дкий – соло́дший, коро́ткий – коро́тший, широ́кий – ши́рший, дале́кий – да́льший.

2. Приголосні г, ж, з в сполученні із суфіксом -ш- змінюються на жч: дороги́й – доро́жчий; ду́жий – ду́жчий; близьки́й – бли́жчий, вузьки́й – ву́жчий, низьки́й – ни́жчий.

   Але: до́вгий – до́вший, легки́й – ле́гший.

3. Приголосний с у сполученні із суфіксом -ш- змінюються на щ: висо́кий – ви́щий.

4. Вищий ступінь порівняння кількох прикметників твориться від інших основ:

   • вели́кий – бі́льший;

   • мали́й – ме́нший;

   • га́рний, до́брий, хоро́ший – кра́щий (і застаріле або діалектне лу́ччий). Також уживаються форми гарні́ший, добрі́ший;

   • до́брий, га́рний – лі́пший. Також уживаються форми гарні́ший, добрі́ший;

   • пога́ний – гі́рший.

5. У низці випадків існують варіантні форми (іноді – з різними значеннями): ти́хий – ти́хший і тихі́ший; рідки́й – рі́дший і рідкі́ший, гладки́й – гла́дший і гладкі́ший; товсти́й – то́вщий і товсті́ший тощо.

Аналітичну форму утворюємо додаванням слів більш, менш до звичайної форми якісного прикметника: більш глибо́кий, більш висо́кий, менш вира́зний. Ця форма вживається рідше проти синтетичної.

1. Вищий ступінь порівняння вказує на те, що в певному предметі або певній істоті ступінь вияву ознаки є більшим або меншим проти іншого предмета або істоти або їх сукупності. Така різниця в інтенсивності вияву ознаки може бути або постійною (існувати поза часовими межами), або ж тимчасовою.

   «Eurer Gnaden, скупайтеся, — запрошував швед, — це прямо солоамська купіль, я себе на десять літ молодшим почуваю» (Б. Лепкий, «З-під Полтави до Бендер»).

   Важкі віка стали ще важчі, стали неначе обковані залізними обідками (І. Нечуй-Левицький, «Навіжена»).

   Часто порівняння відбувається за допомогою слів за, від (од), ніж (аніж), проти, як тощо:

   Марко, як і всі закохані, так розписав їй свою красуню, що вона така й така, краля над кралями, що кращої за неї в цілому світі немає (Т. Шевченко, «Наймичка»).

   – А моя рада, – не видержав Чіпка, – така: який не є хазяїн, а все кращий від наймита... (Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні»).

   Робота на чистому повітрі, на вольному морі здалась вербівцям багато легшою, ніж робота в сахарнях (І. Нечуй-Левицький, «Микола Джеря»).

   Форми вищого ступеня також можуть поєднуватися з прислівниками ще (іще), значно, багато, незрівнянно тощо:

   Не оглянулись, як стала хата ще вища та рівніша за стару (М. Коцюбинський, «Ціпов’яз»).

   Але ж чому ні? Граматика простої мови така сама, як і книжної, лексичний склад незрівнянно багатший, а стиль!.. (Р. Іваничук, «Журавлиний крик»).

2. Зіставлення може відбуватися й за відсутності безпосереднього порівняння з іншим об’єктом текстовими засобами. У такому разі таке зіставлення мають на увазі:

   А вранці-рано Кирило Очкур з жінкою, з малими дітками проводили до двору, як до гробу, старшу дочку Ганну – вродливу, хорошу дівчину (Р. Іванченко, «Отрута для княгині»).

   І знову думав про те, що вельми схожий Лаврін на його молодшого сина, на Романа (Ю. Мушкетик, «Яса»).  

Синтетичну форму найвищого ступеня порівняння утворюємо додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: сильні́ший – найсильні́ший, деше́вий – найдеше́вший, вузьки́й – найву́жчий, мали́й – найме́нший.

Аналітичну форму утворюємо додаванням слів найбільш, найменш до звичайної форми якісного прикметника: найбі́льш глибо́кий, найбі́льш висо́кий, найме́нш вира́зний. Ця форма вживається рідше проти синтетичної.

Для посилення ознаки синтетичні форми найвищого ступеня порівняння можуть поєднуватися із частками що і як: щонайсильні́ший, щонайбі́льший, якнайкра́щий, якнайшви́дший. Іноді таку форму класифікують як третю – складну – форму найвищого ступеня порівняння прикметників.

1. Найвищий ступінь порівняння вказує на найбільшу або найменшу вираженість певної ознаки предмета, що вирізняє його проти інших предметів того самого типу (видільне значення):

   Отак поміркувавши сам з собою, – засилав він старостів до найбагатшого козака Лози, котрий щороку посилав в дорогу паровиць по десять за сіллю та за рибою (Панас Мирний, «Хіба ревуть воли, як ясла повні»).

   І зразу дасть мені настрій привіт твій, моя найближча приятелько (М. Коцюбинський, «Intermezzo»).

   Часто в такому значенні вживається з прийменниками у (в), з (із), серед тощо. З експліцитно або імпліцитно вжитими словами весь, цілий тощо видільне значення найвищого ступеня може переходити в суперлятив, тобто виділяти предмет не з-поміж низки однотипних предметів, а з-поміж цілої їх категорії:

   Яничар-ага обіцяє галеру золота зі скарбниці Едікуле, якщо не стане великого візира Аззем-паші. Візира, що держиться уже при двох султанах, найсильнішої в імперії людини (Р. Іваничук, «Мальви»).

   Значення найбільшої або найменшої інтенсивності вираження ознаки може послаблюватися шляхом уживання словосполучення один з:

   – Я б теж бажала Оксаночці іншої долі, хоча це, може, й позбавило б Господа однієї з найкращих, найщиріших із його служниць (Б. Грінченко, «Сонячний промінь»).

2. Форми найвищого ступеня можуть позначати гранично велику або малу інтенсивність вияву ознаки без зіставлення з іншими предметами (елятивне значення). В елятивному значенні вживається тільки синтетична форма (а також складна):

   Промовець не забув також нагадати, що в цих палацах колись могли розкошувати хіба маґнати та банкіри, а тепер все це віддано до рук найширших народніх мас та трудової інтелігенції… (У. Самчук, «Темнота»).

   Біля дверей, до котрих метнулася, раптом завагалась: а як бідна тітка сприйме таку вість? Вона ж від найменшого хвилювання падає (П. Угляренко, «Тривожна ніч»).

3. Складна форма найвищого ступеня із частками що, як уживається тільки в елятивному значенні, тобто безвідносно до ознак інших предметів:

   Щонайгірших пакісників закатруплено за містом так, що й дійти було годі, хто й коли це зробив (Б. Лепкий, «Не вбивай»).

   І тут пояснив Юліян, що цей бере його на секретаря свого сина і опікуна, щоб стежити за сином і здавати батькові з усього якнайдокладніший звіт (О. Кобилянська, «Апостол черні»).

1. Найвищий ступінь порівняння прикметників в українській мові не утворюється за допомогою додавання займенника са́мий:

   найбі́льший, найкра́ща, найрозумні́ші

   са́мий вели́кий, са́ма кра́ща, са́мі розу́мні

2. Не можна поєднувати слова більш, найбі́льш, менш, найме́нш із формою вищого ступеня порівняння:

   сильні́ший (більш си́льний), найрозумні́́ший (найбі́льш розу́мний), менш га́рний, найме́нш працьови́тий

   більш сильні́ший, найбі́льш розумні́ший, менш гарні́ший, найме́нш працьови́тіший

3. Не можна використовувати вищий ступінь порівняння замість найвищого:

   найкра́щі спортсме́ни Украї́ни, найви́ща кара

   кра́щі спорстме́ни Украї́ни, ви́ща мі́ра покара́ння

   Але: У низці термінологічних словосполучень і зворотів форми вищого ступеня ви́щий, ни́жчий, ста́рший, моло́дший утрачають порівняльне значення та вживаються без застережень: ви́ща вла́да, ви́ща осві́та; ни́жчий сорт; ста́рший виклада́ч; моло́дший асисте́нт тощо.

Від низки якісних прикметників в українській мові ступенів порівняння не утворюємо. До таких прикметників належать:

1. Назви ознак, які не можна кількісно виміряти: бо́сий, го́лий, ме́ртвий, сліпи́й тощо.

   У літературі для створення певного ефекту можуть утворюватися ступені порівняння:

   Гаїнка все сиділа біля ліжка й дивилася на Зінька. При темрявому світлі від маленької лампочки його обличчя здавалося ще бліднішим, ще мертвішим (Б. Грінченко, «Під тихими вербами»).

2. Назви кольорів, утворених здебільшого від назв предметів: бордо́вий, сала́товий, цегля́стий тощо.

3. Назви мастей тварин: гніди́й, зозуля́стий, попеля́стий тощо.

4. Прикметники із суфіксом -ськ-: товари́ський тощо.

5. Прикметники із суфіксом -ов-: вольови́й тощо.

6. Прикметники, що позначають більшу або меншу міру вияву ознаки без зіставлення, зокрема ті, що утворені за допомогою суфіксів -уват- (-юват-), -к-уват-, -ав- (-яв-) (блідува́тий, зеленкува́тий, жовта́вий тощо), -ущ- (-ющ-), -енн-, -езн-, -елезн- (багатю́щий, незчисле́нний, величе́зний, довжеле́зний тощо), префіксів над-, пре-, за-, архі-, ультра- (надважли́вий, прега́рний, зависо́кий тощо) і т. ін.

7. Прикметники, утворені за допомогою суфіксів -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- тощо, які виражають суб’єктивну оцінку якості: мале́нький, дрібне́сенький, бідні́сінький, маню́сінький тощо.

8. Складні слова, що позначають якість із певним відтінком, відтінок кольору або сполучення кольорів: гіркува́то-соло́ний; те́мно-си́ній, яскра́во-черво́ний; жо́вто-си́ній, черво́но-чо́рний тощо.

9. Більшість складних слів, утворених сполученням прикметника з іменником: блакитноо́кий, високочо́лий, прудконо́гий тощо.

10. Віддієслівні прикметники з префіксом не-: невиліко́вний, невимо́вний, невиче̜рпний тощо.

11. Прикметники із суфіксами -анн- (-янн-), -енн-, що походять від дієприкметників: невблага́нний, непорівнянний, незчисле́нний та ін.

12. Тощо.

1. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія. Київ : Либідь, 1993. 336 с.
2. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови / за ред. І. Р. Вихованця. Київ : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. 400 с.
3. Плющ М. Я. Граматика української мови : у 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія : підручник. Київ : Вища школа, 2005. 286 с.
4. Сучасна українська літературна мова / А. П. Грищенко та ін.; за ред. А. П. Грищенка. 3-є вид., доп. Київ : Вища школа, 2002. 439 с.
5. Сучасна українська літературна мова / відп. ред. В. М. Русанівський; за заг. ред. І. К. Білодіда. Київ: Наукова думка, 1969. 578 с.
6. Сучасна українська мова : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. 3-є вид., перероб. Київ : Либідь, 2005. 488 с.
7. Ющук І. П. Практичний довідник з української мови. Київ : Видавництво «Рідна мова», 1998. 223 с.