В українській мові існують чотири відміни, що характеризують змінювання іменників за відмінками. Належність іменника до певної відміни можна визначити за описаними нижче характеристиками.

Іменники жіночого, чоловічого та спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: біда́, вода́, гри́вня, годи́на, ма́са, пра́ця, реєстра́ція, Га́нна, Дари́на, Марі́я; воєво́да, Мико́ла, Хома́; зна́йда, листоно́ша, сирота́, суддя́, уби́вця тощо.

1. Іменники чоловічого роду:

   1. З кінцевим приголосним основи: буди́нок, ве́летень, ви́ступ, гонча́р, край, това́риш, учи́тель, Андрі́й, Наза́р, Святосла́в тощо.

   2. Із закінченням -о: ба́тько, та́то; Дніпро́, Павло́, Юрко́ тощо.

2. Іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -я (крім тих, що мають суфікси -ат-, -ят, -ен- у непрямих відмінках): вікно́, мі́сто, о́зеро; мо́ре, плече́, по́ле; життя́, знання́ тощо.

3. Іменники зі збільшувально-згрубілими суфіксами -ищ-, -иськ-, творені від іменників усіх родів, що можуть зберігати рід твірного іменника або набувати середнього роду: вітри́ще (від: ві́тер), морози́ще (від: моро́з): чоловічого роду; ручи́ще (від: рука́): середнього роду; ведмеди́ще: чоловічого та середнього роду; вітри́сько (від: ві́тер), вовчи́сько (від: вовк): чоловічого роду; хлопчи́сько (від: хло́пець): чоловічого та середнього роду; свекру́шисько (від: свекру́ха): жіночого та середнього роду тощо.

1. Іменники жіночого роду з кінцевим приголосним основи: ві́рність, злість, кров, лінь, міць, незале́жність, ніч, річ, сіль, тінь, Аде́ль, Любо́в, Ніко́ль тощо.

2. Слово ма́ти, що в непрямих відмінках має суфікс -ер-, та його похідні (прама́ти тощо).

Іменники середнього роду:

1. Із закінченням -а, -я, що набувають суфіксів -ат-, -ят- у родовому, давальному та місцевому відмінках однини та у відмінкових формах множини: дівча́ (дівча́ти, дівча́ті…), лоша́ (лоша́ти, лоша́ті…); кошеня́ (кошеня́ти, кошеня́ті…), теля́ (теля́ти, теля́ті…) тощо.

2. Із закінченням -я, що мають два зразки відмінювання: із суфіксом -ен- та без нього: ви́м’я (ви́м’я / ви́мені (ви́мени), ви́м’ю / ви́мені…); ім’я́ (ім’я́ / і́мені (і́мени), ім’ю́ / і́мені…; пле́м’я (пле́м’я / пле́мені (пле́мени), пле́м’ю / пле́мені…); ті́м’я (ті́м’я / ті́мені (ті́мени), ті́м’ю / ті́мені…) тощо.

1. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови / за ред. І. Р. Вихованця. Київ : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. 400 с.
2. Український правопис (2019). URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf (дата звернення: 30.10.2019).
3. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. Київ : Радянська школа, 1974. 182 с.
4. Плющ М. Я. Граматика української мови : у 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія : підручник. Київ : Вища школа, 2005. 286 с.
5. Сучасна українська літературна мова / А. П. Грищенко та ін.; за ред. А. П. Грищенка. 3-є вид., доп. Київ : Вища школа, 2002. 439 с.
6. Сучасна українська літературна мова : навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / С. О. Караман та ін., за ред. С. О. Карамана. Київ : Літера ЛТД, 2011. 560 с.
7. Сучасна українська мова : підручник / за ред. О. Д. Пономарева. 3-є вид., перероб. Київ : Либідь, 2005. 488 с.