Читачка Марія Кухарук запитує: «Розкажіть, будь ласка, чи правильні і взаємозамінні обидва слова – приїжджати і приїздити? Чи котрийсь із цих варіантів доречніший?».

Слова приїжджати і приїздити в українській мові питомі та рівнозначні. Обидва можна вживати без застережень.

Слова приїжджати та приїздити в українській мові походять від давньоруського  ѣздити, праслов’янського *(j)ězda < *jēzda, *(j)ězdъ < *jēzdъ, *(j)ězditi < *jēzditi [1, с. 324].

Обидва фонетичні варіанти слів цієї групи фіксують ще пам’ятки староукраїнської мови, наприклад: «вольно купцомъ со всякими товары … на // ярмарки … лѣтными дорогами и зимними … приѣздити и отъѣздити (Петриків, 1526 РЕА І, 140–141)» [7, с. 143], «Зъ Кгрецыи чернцѣ, которые тутъ звыкли выѣзджати,... абы южъ большъ тутъ въ панствѣ его королевскоѣ милости жадноѣ владзы // надъ нами не мѣли» (Новогородок, 1594, MCSL I/2, 555–556)» [8, с. 157], «Пріѣздили до Володимера отъ розныхъ... народовъ послове... кождый зъ них вѣру и законъ свой залецаючи, якъ то: Махометаны, Египтяне, Арапове (Київ, 1621 Коп.Пал. 973)» [9, с. 57], «Нє́хай сѧ оучатъ поко́ры: бо Хс бы(л) поко́рнымъ… нє вѣ(ж)джалъ шє́стма конми, а в карѣтахъ злоцѣсты(х), ни в’ рыдванахъ коштовныхъ (поч. XVII ст. Пчела 31)» [8, с. 94], «сєй царъ… в’ѣжджа́лъ, на жрє́бѧ осли́чєє всѣдши, нє ма́ючи з’ собою жадного жолнѣрства (Київ, 1637 УЄ Кал. 182)» [8, с. 94], «Оустрємѧ́юсѧ: Ки́даюсѧ на кого, припада́ю, натира́ю, наѣжджа́ю (1627 ЛБ 141)» [6, с. 91] (виділення напівжирним шрифтом усюди – наше; апостроф виставлено усюди замість знака «єрик») і т. ін.

Свідчення про фіксування фонетичного варіанта з африкатою у відповідній групі слів наводять М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський та В. Г. Скляренко: «<…> аргументація погляду про нове походження української африкати [dž] не переконлива. <…> сполучення її з попереднім приголосним [ž], тобто [ždž], передавалося в давньоруських південно-західних пам’ятках літерами жч: дъжчь (Є. Гал., 1144, 75), ижчєнутьсѧ (83), въжчєлѣшѧ (181) <…>. Така орфографічна практика широко відома й старій українській літературній мові: дожчь (ЄЛ, п. XIV, 102), выезжъчаеть (Оп. Київ. з. 1552; АЮЗР, VII, 1, 121), отєжчаючи, наєжчаючи (АЖ, 1584, 109), уєжчати (129). <…> Позначення африкати [dž] літерами дж, як і в сучасній українській та білоруській мові, найдавніше засвідчується з середини XVI ст.: приезджають (Оп. Черк. з. 1552; АЮЗР, VII, 1, 82), поєжджаймы (Розмовник, 1575, 36, 37), наєзджаючи (АЖ, 1583, 54), <…> нєоу͡єжджаємо («Апокрисис» Х. Філалета, 1598, 139), про͡єжджатисѧ (211), єжджоно (213), з͡єжджатисѧ (258) <…>» [2, с. 90].

Отже, історично обидва варіанти – приїжджати та приїздити – для української мови питомі, розвинулися на українському ґрунті.

І слово приїжджа́ти, і слово приїзди́ти фіксують українські словники: «Словарь української мови» за ред. Б. Д. Грінченка (1907–1909) (перше слово – у графіці приїзджати) [5], Російсько-український академічний словник за ред. А. Ю. Кримського та С. О. Єфремова (1924–1933) [4], а також пізніші Словник української мови в 11 томах (1970–1980) [10] та інші словники різних періодів, включно із сучасними.

Семантичної різниці слова приїжджа́ти і приїзди́ти не мають [10; 5; 4].

Насамкінець розгляньмо приклади з української літератури: «<…> як тільки матінка зомліють, – а вони мліли кожного разу, як тільки приїжджали нові гості <…>» (Григорій Квітка-Основ’яненко), «<…> до гетьмана Виговського все частiше та частiше приїздили польський посланець Казимир Беньовський, дiдич православної вiри, Юрiй Немирич <…>» (Іван Нечуй-Левицький), «Таким способом полюють тигрів індуські раджі й англійські лорди, що приїздять у гості до індуських раджів <…>» (Остап Вишня), «Так , він щороку приїздив, але сьогоднішній приїзд був надзвичайний <…» (Тодось Осьмачка), «<…> кажуть, гарні, що до нього приїжджали пани великі, щоб побачити, як він це робить» (Улас Самчук), «<…> кожного дня приїжджала до Великого палацу, зрештою зовсім переїхала й оселилась тут» (Зінаїда Тулуб), «Великий галицький замок оживлявся лиш тоді , коли приїздили відвідати батька його дочки з мужами й дітьми <…>» (Осип Назарук), «І якось набагато прихильніша стала королева-матір до Беати, що сама написала, мовляв, приїжджай до мене» (Петро Угляренко).

Отже, обидві лексеми – і приїжджа́ти, і приїзди́ти – в українській мові питомі, поширені, не мають семантичної різниці. Тому обидва слова рівнозначні та рівнозамінні, обидва можна вживати в мові без застережень.

1. Етимологічний словник української мови : у семи томах / гол. ред. О. С. Мельничук. Київ : Наукова думка, 1985. Т. 2. 570 с.
2. Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. Історія української мови. Фонетика. Київ : Наукова думка, 1979. 367 с.
3. Мойсієнко В. М. Відбиття давніх звукосполук *dj, *zdj у поліських говорах періоду пізнього середньовіччя. Українська мова. № 2. С. 39–43.
4. Російсько-український академічний словник (у 4 т.) / ред. А. Ю. Кримський, С. О. Єфремов. 1924–1933. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 22.03.2020).
5. Словарь української мови / ред. Б. Д. Грінченко. 1907–1909. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 25.03.2020).
6. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. Випуск 14 / відп. ред. Д. Гринчишин ; редактори випуску Г. Войтів та ін. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2008. 255 с.
7. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. Випуск 16 / відп. ред. М. Чікало ; укладачі випуску Г. Войтів та ін. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2013. 199 с.
8. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. Випуск 5 / відп. ред. Д. Гринчишин ; редактори випуску Д. Гринчишин та ін. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 1998. 258 с.
9. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. Випуск 9 / відп. ред. Д. Гринчишин ; редактори випуску Д. Гринчишин та ін. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. 258 с.
10. Словник української мови в 11 т. / гол. ред. кол. І. К. Білодід. Київ : Наукова думка, 1970–1980. URL: http://www.inmo.org.ua/sum.html (дата звернення: 25.03.2020).