Читачка Ганна запитує: «Згідно з новою редакцією правопису 2019 р., є три іменники ІІ відміни – сер, сір, гер, – що становлять винятки та мають форму кличного відмінка, омонімічну з називним відмінком: сер, сір, гер. Звідки походить така норма? Чому у вашому правописному словнику ви наводите кличний відмінок се́ре для слова сер? І яку форму все ж правильно вживати в кличному відмінку: сер, сір, гер чи се́ре, сі́ре, ге́ре?».

На нашу думку, згадана правописна новація в редакції Українського правопису 2019 р. грубо порушує питому норму української мови, а єдина правильна форма кличного відмінка відповідних слів – се́ре, ге́ре тощо.

Щодо норми редакції Українського правопису 2019 р.: вона є цілком нова. Подібного положення не мали ані «Найголовніші правила українського правопису» 1921 р. [9], ані подальші редакції 1929 р. [18], 1990 р. [17], ані проєкт 1999 р. [13] тощо. Так само будь-які подібні положення відсутні в граматичних дослідженнях і матеріалах українських мовознавців: А. Ю. Кримського [6], І. І. Огієнка [10], О. Н. Синявського [14], І. Г. Матвіяса [8], І. Р. Вихованця та К. Г. Городенської [2], О. Д. Пономарева та ін. [12], М. Я. Плющ [11], А. П. Грищенка та ін. [15], О. К. Безпояско, К. Г. Городенської та В. М. Русанівського [1], В. О. Горпинича [4], Г. К. Голоскевича [3], Н. Є. Лозової [7] (у словнику Н. Є. Лозової наведено форму кличного відмінка се́ре) та багатьох інших. З доступної нам інформації, це перша спроба усунути на сучасному етапі форму кличного відмінка для частини іменників ІІ відміни, запровадивши замість неї омонімічну форму називного відмінка.

Наведімо безпосередньо згадане положення правопису [16, с. 95–96]:

Мотивацію укладачів правопису щодо цієї норми викладено у Звіті про громадське обговорення проекту Українського правопису в новій редакції [5, с. 21] (виділення напівжирним шрифтом – наше):

Ми категорично не погоджуємося з таким твердженням. Фактично укладачі нової редакції правопису, ідучи проти усталеної мовної норми, усувають кличний відмінок вибірково для трьох слів. Чим саме обґрунтований вибір цих слів, чому укладачі вважають, що ці слова відрізняються від будь-яких інших, чому лише для них відсутність окремої форми кличного відмінка «відповідає узвичаєному вжитку», – відповіді на ці питання нам не відомі.

Цікаво також наголосити, що такою нормою нова редакція правопису суперечить сама собі. Так, згідно з редакцією 2019 р., «У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добро́дію бригади́ре, па́не лейтена́нте» [16, с. 95] (виділення напівжирним шрифтом, крім закінчень, – наше). Отже, застосувавши два згадані положення, одержимо суб’єктивно незграбне звертання на зразок сер поліціянте, у якому, на думку укладачів редакції правопису 2019 року, перше слово слід уживати у формі, омонімічній називному відмінкові.

Так само «У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім’я: дру́же Макси́менку, коле́го Євгенищуку́, па́не Кова́лю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми називного відмінка прізвища, що виконує функцію кличного відмінка: дру́же Макси́менко, коле́го Євгенищу́к, па́не Гонча́р» [16, с. 95–96] (виділення напівжирним шрифтом, крім закінчень, – наше). Якщо керуватися цими нормами, одержимо звертання до людини на зразок сер Джоне, гер Гансе або до двох людей на зразок містере Джеку та сер Джоне.

Ми вважаємо, що введення подібної норми, окрім усього іншого, є небезпечне, адже скасування окремої форми кличного відмінка для трьох слів може стати першим кроком до скасування кличного відмінка взагалі.

Крім того, наводячи слово сір, укладачі правопису суперечать іншій нормі, закріпленій у редакції 2019 р.: «И пишемо: У загальних назвах після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним (крім й): ди́зель, дина́мо, дипло́м, дире́ктор, мето́дика; інститу́т, матема́тика, сти́мул, тип; пози́ція, фізи́чний; такси́ст, родзи́нка, силуе́т, систе́ма; цисте́рна, ци́фра; режи́м, джигіт́, джинси, джип; чичеро́не; ши́рма, шифр; брига́да, риф, фа́брика», – де слова сір серед винятків не наведено.

На нашу думку, запроваджуючи таке положення щодо усунення кличного відмінка для трьох слів, укладачі правопису грубо порушують норму української мови. Отже, навіть попри набуття ним чинності, обстоюючи своє мовознавче бачення, ми з таким положенням погодитися не можемо категорично. Ми переконані, що, відповідно до української правописної традиції та усталеної норми, усі згадані й будь-які інші відповідні слова в кличному відмінку слід уживати у їхній питомій формі: се́ре, ге́ре тощо.

Оскільки читачка також запитує про наш правописний словник, зазначимо, що ми ще не узгоджували його вміст з новою редакцією правопису, а тому лексику в ньому подано згідно з редакцією 1990 р. (чинною до 2024 р.), за винятком низки слів, для яких наведено відповідні примітки.

На жаль, у новій редакції Українського правопису 2019 р. виявилося багато очевидно неузгоджених та суперечливих положень (наприклад, щодо написання слів рок-гурт і фолкгурт, про що ми розповідали раніше, та багатьох інших), тому нам необхідно виробити ґрунтовну систему коректного представлення інформації читачам. Найімовірніше, нам доведеться подавати інформацію відповідно до власного обґрунтованого бачення, додаючи примітки щодо розходжень із новою позицією укладачів правопису.

1. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія. Київ : Либідь, 1993. 336 с.
2. Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови / за ред. І. Р. Вихованця. Київ : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. 398 с.
3. Голоскевич Г. К. Правописний словник. Харків, 1929. URL: https://r2u.org.ua/ (дата звернення: 02.02.2020).
4. Горпинич В. О. Морфологія української мови. Київ : Видавничий центр «Академія», 2004. 336 с.
5. Звіт про громадське обговорення проекту Українського правопису в новій редакції. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/gromadske-obgovorennya/2018/12/07/pro-gromadske-obgovorennya.pdf (дата звернення: 02.02.2020).
6. Кримський А. Ю. Украинская грамматика для учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья : в 2 т. Моска : Тип. Вяч. Ал. Гатцук, 1907. Т. 1. 545 с.
7. Лозова Н. Є. Іменник. Граматичний довідник. Київ : Наукова думка, 2016. 285 с.
8. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. Київ : Радянська школа, 1974. 182 с.
9. Найголовніші правила українського правопису / Українська академія наук. Київ, 1921. URL: http://chtyvo.org.ua/authors/Krymskyi_Ahatanhel/Naiholovnishi_pravyla_ukrainskoho_pravopysu.pdf (дата звернення: 02.02.2020).
10. Огієнко І. І. Рідна мова. Київ : Наша культура і наука, 2010. 436 с.
11. Плющ М. Я. Граматика української мови : у 2 ч. Ч. 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. Київ : Вища школа, 2005. 286 с.
12. Пономарів О. Д. та ін. Сучасна українська мова / за ред. О. Д. Пономарева. 3-є вид., перероб. Київ : Либідь, 2005. 488 с.
13. Проєкт Українського правопису (1999). URL: https://r2u.org.ua/pravopys/pravXXI/zmist.htm#proekt (дата звернення: 02.02.2020).
14. Синявський О. Н. Норми української літературної мови. Львів : Укр. вид-во, 1941. 363 с.
15. Сучасна українська літературна мова / А. П. Грищенко та ін. ; за ред. А. П. Грищенка. 3-є вид., допов. Київ : Вища школа, 2002. 439 с.
16. Український правопис (2019). URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/05062019-onovl-pravo.pdf (дата звернення: 02.02.2020).
17. Український правопис / Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови. Київ : Наукова думка, 2015. 286 с.
18. Український правопис. Харків : Державне видавництво України, 1929. 101 с.