Читачка Галина, авторка блогу «Italiano che fatica!» запитує: «У розділі про вживання артикля з присвійним прикметником ви пишете: «Якщо за присвійним прикметником слідує іменник, артикль теж дуже часто випускають: «non sono tua schiava», «era suo costume e vizio». Чи так само факультативний артикль у фразах на зразок «sono sua cliente», «sei il mio tesoro». Чи є якась закономірність у тому, коли його можна опустити, а коли – ні?».

У наведених нами прикладах «non sono tua schiava», «era suo costume e vizio», де артикль випущено, слушно говорити не про факультативне вживання, а про семантичну різницю за наявності  або за відсутності артикля відповідно. Розгляньмо детальніше речення Paolo è (il) mio amico, яке ми наводимо в статті, що її цитує читачка (за будовою воно ідентичне до [io] sono sua cliente, [tu] sei il mio tesoro).

Синтаксичну структуру цього речення можна представити так:

Семантична структура цієї конструкції така:

Саме логіко-семантичний зв’язок між суб’єктом і предикатом у подібних реченнях визначає те, чи слід уживати артикль із присудковим додатком, вираженим сполученням присвійного прикметника та іменника.

Так, як пояснюють Дж. Сальві та Л. Ванеллі [7, с. 144], Л. Ренці, Дж. Сальві та А. Кардіналетті [3, с. 402–403], артикля не вживаємо тоді, коли друга синтагма, що йде після дієслова-зв’язки, пояснює першу синтагму і відіграє роль, подібну до ролі прикметника у складі присудка.

Це можна продемонструвати на прикладі трьох речень, що їх пропонують до розгляду Л. Ренці, Дж. Сальві та А. Кардіналетті [3, с. 402–403]:

(1) Giorgio è dottore;

(2) Giorgio è un dottore;

(3) Giorgio è il dottore.

У реченні (1) артикль відсутній саме тому, що номінальна синтагма dottore відіграє роль, подібну до прикметника: тут вона означає, що Джорджо має певну сукупність знань, які характеризують його як лікаря. У реченні (2), де вжито неозначений артикль, ми вже говоримо не про характеристику Джорджо, а про його належність до визначеного кола людей (професії лікарів). Речення (3), у якому вжито означений артикль, може показувати, що з двох людей, які стоять перед нами, лікар – саме Джорджо.

У наведених реченнях у присудковому додатку маємо лише іменник без присвійного прикметника. Проте, як зазначає Л. Серіанні, артикля перед присвійним прикметником не вживаємо там, де його не було б і в разі відсутності присвійного прикметника [8, с. 178]. Тобто розглянуті випадки цілком стосуються і до питання, яке нас цікавить

Повернімося до речень із нашої статті, які наводить читачка:

(4) «non sono tua schiava» (Maria Moneti Codignola) (= «я не твоя рабиня»);

(5) «era suo costume e vizio» (Ignazio Silone, у [8, с. 179] (= «було його звичаєм і вадою»).

Як бачимо, і в реченні (4), і в реченні (5) артикля не вживаємо саме через те, що номінальна синтагма в присудковому додатку відіграє роль, подібну до прикметника, виконуючи суто предикативну функцію. Водночас, наприклад, у реченні (4) перед tua schiava може бути вжито і неозначений артикль, і означений артикль, з відповідними змінами у функції предикативного додатка та семантиці речення.

Тепер проаналізуймо речення, про які запитує читачка:

(6) sono sua cliente (= «я – її клієнтка»);

(7) sei il mio tesoro (= «ти – мій скарб»).

Зважаючи на розглянуте вище, вживання артикля у реченнях (6), (7) не слід розглядати як факультативне. Щодо речення (6): корпуси італійської мови «La Repubblica» [5], «DiaCORIS» [2] в абсолютній більшості випадків наводять тексти, де артикль ужито: sono (è) il (un) mio (tuo, suo тощо) cliente. Це можна пояснити тим, що в загальному випадку номінальна синтагма в присудковому додатку тут не описує притаманних характеристик особи, а лише визначає таку особу. Проте знаходимо й випадки, коли артикля не вжито, наприклад: «Anche la padrona di casa fu mia cliente e corse il rischio di essere rinchiusa» (Carolina Invernizio): тут, вочевидь, ідеться якраз про описані вище нюанси невживання артикля.

Водночас речення (7) згадані корпуси мови завжди наводять тільки з артиклем: sei (è) il mio (tuo, suo тощо) tesoro, адже тут номінальну синтагму в присудковому додатку логічно розглядати як таку, що ідентифікує особу, а не описує її притаманні риси.

Тому саме те, як предикат характеризує суб’єкт, визначає, чи в подібних реченнях слід уживати артикль з іменником, якому передує присвійний прикметник.

• Чи потрібно в італійській мові вживати артикль із військовими званнями перед власними іменами?

1. Complemento predicativo / Marzullo ; Accademia della Crusca. 2002. URL: https://accademiadellacrusca.it/it/consulenza/complemento-predicativo/80 (дата звернення: 09.07.2020).
2. Diachronic corpus DiaCORIS. URL: http://corpora.dslo.unibo.it/DiaCORIS/ (дата звернення: 08.07.2020).
3. Grande grammatica italiana di consultazione/ ed. L. Renzo, G. Salvi, A. Cardinaletti : in 3 vol. Bologna : Il Mulino, 2001. Vol. 1 : La frase. I sintagmi nominale e preposizionale. 792 
4. Grande grammatica italiana di consultazione/ ed. L. Renzo, G. Salvi, A. Cardinaletti : in 3 vol. Bologna : Il Mulino, 2001. Vol. 2 : La frase. I sintagmi nominale e preposizionale. 947 p.
5. La Reppublica corpus. URL: https://corpora.dipintra.it/ (дата звернення: 08.07.2020).
6. Ramaglia F. Possessivi, aggettivi e pronomi. Enciclopedia dell’Italiano. Treccani. 2011. URL: http://www.treccani.it/enciclopedia/aggettivi-e-pronomi-possessivi_(Enciclopedia-dell'Italiano)/ (дата звернення: 09.07.2020).
7. Salvi G., Vanelli L. Nuova grammatica italiana. Bologna: Il Mulino, 2017. 365 
8. Serianni Grammatica italiana / con la collaborazione di A. Castelvecchi. 20a ristampa. Torino : UTET Università, 2016. 754 p.